неня
НЕ́НЯ, і, ж.
1. пестл. Жінка стосовно до народжених нею дітей.
Все б вона дала, що тільки має, аби бути тепер коло неї, коло нені старої... (Панас Мирний);
Хочеться спати... голова хилиться. А неня вже постіль постелила (Г. Хоткевич);
Хіба ж нам розлюбить і нені усміх милий, І усміх любої, і шелести дібров? (М. Рильський);
// Уживається як звертання до матері.
Дітки маленькі кликали маму: – Вставай, голубко, нене кохана (П. Грабовський);
– Люба нене, прости, не клени, [кляни] наймолодшого рідного сина (І. Гончаренко);
* Образно. А ти, моя Україно, Безталанна вдово, Я до тебе літатиму з хмари на розмову .. Прощай же ти, моя нене, Удово небого, Годуй діток (Т. Шевченко).
2. у знач. виг. Уживається для вираження переляку, здивування, радості і т. ін.
[Голоски Потерчат:] Ми ж бо не знали, що тута гості, ми б не зринали з глибокості... Ой, нене, сум! Нум плакать, нум! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)