неокантіанство
НЕОКАНТІА́НСТВО, а, с.
Напрям у філософії другої половини XIX – початку XX ст., який, прагнучи відродити філософію І. Канта, намагався подолати кантівський дуалізм і стверджував апріорність (незалежність від досвіду) характеру пізнання.
На початку XX ст. у Німеччині з ідеєю об'єднання всіх виховних можливостей суспільства виступив проф. П.Наторп, представник мальбурзької школи неокантіанства (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)