неокантіанство
НЕОКАНТІА́НСТВО, а, с.
Напрям у філософії другої половини XIX – початку XX ст., який, прагнучи відродити філософію І. Канта, намагався подолати кантівський дуалізм і стверджував апріорність (незалежність від досвіду) характеру пізнання.
На початку XX ст. у Німеччині з ідеєю об'єднання всіх виховних можливостей суспільства виступив проф. П.Наторп, представник мальбурзької школи неокантіанства (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- неокантіанство — неокантіа́нство іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- неокантіанство — -а, с. Напрям в ідеалістичній філософії, характерною особливістю якого є відродження і розвиток суб'єктивно-ідеалістичних принципів учення І. Канта. Великий тлумачний словник сучасної мови
- неокантіанство — неокантіа́нство (від нео... і кантіанство) ідеалістичний напрям, поширений з 2-ї половини 19 ст. в буржуазній філософії. Для Н. характерні відродження й логічний розвиток ідеалістичних і метафізичних рис філософії І. Канта. В 20-х pp. 20 ст. Н. як цілісна течія перестало існувати. Словник іншомовних слів Мельничука
- неокантіанство — Філософський напрямок, що виник у 2-ій полов. XIX ст., і який повертається до філософії І. Канта; найбільшу роль відіграли марбурзька школа (Г. Коген, П. Наторп), а також баденська школа (В. Віндельбанд, Г. Рікерт). Універсальний словник-енциклопедія
- неокантіанство — НЕОКАНТІАНСТВО — напрям у філософії, що виник у 60-х рр. XIX ст., який головні філософські проблеми пропонував вирішувати на основі повернення до філософії Канта. Хоч гасло "назад до Канта" було висунуте ще в 1847... Філософський енциклопедичний словник
- неокантіанство — НЕОКАНТІА́НСТВО, а, с. Реакційний напрям в ідеалістичній філософії, характерною особливістю якого є відродження і розвиток суб’єктивно-ідеалістичних принципів учення І. Канта. Словник української мови в 11 томах