неокантіанство

НЕОКАНТІАНСТВО — напрям у філософії, що виник у 60-х рр. XIX ст., який головні філософські проблеми пропонував вирішувати на основі повернення до філософії Канта. Хоч гасло "назад до Канта" було висунуте ще в 1847 р. богословом Вейссе і спрямовувалося проти гегельянців, свого змістового наповнення воно набуло у працях Лібмана, який застосував його у 1865 р. Першопочатковий зміст гасла "Назад до Канта" стосувався повернення до епістемології після досить тривалого панування ідеалістичної метафізики та романтизму у пер. пол. XIX ст. Ланге ("Історія матеріалізму") і Лібман ("Кант і епігони") сформулювали основне завдання неокантіанців. Після завершення національного об'єднання Німеччини Н. стає офіційною університетською філософією, яка розвивалась в рамках двох основних шкіл — Марбурзької (Коген, Наторп, Кассирер, Герланд, Штаммлер, Форлендер) і Фрайбурзької (Баденської), яку представляли Віндельбанд, Риккерт, Мюнстербер, а також у річищі інших відгалужень Н., як-то — фікціоналізм Файхінгера, Ласка; фізіологічний напрям — Ланге, Гельмгольц; психологічний — де Фриз, Нельсон; реалістичний — Рил ь, Кюльпе, Бехер та ін. Неокантіанські ідеї справили значний вплив на природознавство, математику, суспільні науки, політику. Н. вважало основним досягненням кантівської філософії обґрунтування положення, згідно з яким форми наочного споглядання (простір і час) і розсудку (категорії) є функціями суб'єкта пізнання. Головною помилкою Канта неокантіанці вважали визнання об'єктивності речі у собі. Протиріччя, яке при цьому виникало, розв'язувалось шляхом зведення "речі у собі" до "граничного поняття досвіду" — ноумена. Марбурзька школа тлумачила "річ у собі" як завдання — об'єкт пізнання не даний, а лише "заданий" — подібно до того, як заданий математичною функцією числовий ряд і кожний з його членів. У трактовці Баденської школи "річ у собі" втрачає будь-який сенс: позаяк буття дійсності розглядалося лише як буття у свідомості. Н. було критикою Канта з боку ідеалістів. Відмова від кантівського розуміння "речі у собі" вимагала знайти обґрунтування об'єкта в самому суб'єкті з тим, щоб сутнісні визначення останнього стали й критеріями об'єктивності знання. Гіпертрофовану активність мислення представники Н. перетворили в джерело сутнісних визначень самого буття, розуміючи цю активність як діяльність із конструювання культури в цілому. Так, Марбурзька школа розробляла трансцендентальний метод як вчення про конструювання мисленням культури (мови, науки, релігії, мистецтва, моралі). Метод побудови об'єкта стає самим об'єктом, а логіка розгортання думки — логікою дійсності. Однак "антиметафізична" тенденція, отримана в спадок від Канта і позитивізму XIX ст., не дозволила марбурзьким філософам піти по шляху Гегеля і відновити Абсолют як основу буття культури. У них Бог зводиться до рівня "методичного" поняття; це змусило Н. Трубецького зауважити, що дійсність підмінюється в марбурзькому Н. "методичним гербарієм". Баденська школа вирішує це протиріччя шляхом визнання об'єктивності цінностей, які хоча і не існують, але "означають". Н. широко використовувало кантівську ідею заперечення об'єктивної закономірності природи і виведення пізнання із суб'єкта та мислення, що підлягають апріорним законам розвитку. Саме ця ідея була покладена в основу тлумачення "логіки чистого пізнання" в Марбурзькій школі і "логіки наук про культуру" в Баденській школі. На противагу марксизмові Марбурзька школа обстоювала ідеї етичного соціалізму, а Баденська заперечувала закономірності суспільного розвитку. Вплив Н. простежується в філософії друг. пол. XX ст., зокрема в політекономії, соціології, правознавстві.

Н.Арестова

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. неокантіанство — неокантіа́нство іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. неокантіанство — -а, с. Напрям в ідеалістичній філософії, характерною особливістю якого є відродження і розвиток суб'єктивно-ідеалістичних принципів учення І. Канта. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. неокантіанство — НЕОКАНТІА́НСТВО, а, с. Напрям у філософії другої половини XIX – початку XX ст., який, прагнучи відродити філософію І. Канта, намагався подолати кантівський дуалізм і стверджував апріорність (незалежність від досвіду) характеру пізнання. На початку XX ст. Словник української мови у 20 томах
  4. неокантіанство — неокантіа́нство (від нео... і кантіанство) ідеалістичний напрям, поширений з 2-ї половини 19 ст. в буржуазній філософії. Для Н. характерні відродження й логічний розвиток ідеалістичних і метафізичних рис філософії І. Канта. В 20-х pp. 20 ст. Н. як цілісна течія перестало існувати. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. неокантіанство — Філософський напрямок, що виник у 2-ій полов. XIX ст., і який повертається до філософії І. Канта; найбільшу роль відіграли марбурзька школа (Г. Коген, П. Наторп), а також баденська школа (В. Віндельбанд, Г. Рікерт). Універсальний словник-енциклопедія
  6. неокантіанство — НЕОКАНТІА́НСТВО, а, с. Реакційний напрям в ідеалістичній філософії, характерною особливістю якого є відродження і розвиток суб’єктивно-ідеалістичних принципів учення І. Канта. Словник української мови в 11 томах