непотріб
НЕПО́ТРІБ, ч.
1. род. непо́требу, збірн. Непотрібні речі.
Він скуповував .. цей зужитий хатній непотріб, лагодив його, мастив гасом і продавав з прибутком (І. Микитенко);
Запнута старою хусткою, перебирала [Дора Устимівна] взуття, хапала старі речі, всілякий дріб'язок і в такі хвилини чомусь намагалась викинути якомога більше непотребу у сміттєвивід (А. Хорунжий);
* У порівн. Кинув Бульба червінці, мов якийсь непотріб (О. Довженко).
2. род. непо́треба, перен. Ні на що не здатна людина; нікчемна людина.
– Ні, волю вже лишатись тим, чим є, ніж в'язати свою долю з таким непотребом (І. Франко);
– Я вже більше не непотріб, якого викинули за борт життя, а старший бригадир на одній із залізниць (Ірина Вільде).
Словник української мови (СУМ-20)