неприкаяний
НЕПРИКА́ЯНИЙ, а, е, розм.
Який не знаходить собі місця, притулку; який не знає, що робити, чим зайнятись.
Кинув він усе та й утік до Києва, ізгоєм став, неприкаяною людиною, без роду й племені (А. Хижняк);
Роксолана никала по господі неприкаяна (О. Ільченко).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) неприка́яний, перев. зі сл. ходи́ти, ве́штатись і т. ін. – не знаходячи собі місця, не знаючи, чим зайнятися.
І Гризельда, і усі двірські ходили, як неприкаяні. Ні в кого й думки не було сісти за роботу (І. Нечуй-Левицький);
– Лізь у погрібник! Чого вештаєшся, як неприкаяний? – командував старий Кухта, заганяючи до сховища дітей (А. Іщук);
До відходу поїзда було ще досить часу, і Антон, як неприкаяний, тинявся по станції (С. Чорнобривець);
// у стані душевного розладу.
Явдоха, як неприкаяна, йде на роботу, покинувши своїх малят напризволяще вдома (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)