нетутешній
НЕТУТЕ́ШНІЙ, я, є.
1. Який не народився, не живе або раніше не жив у цій місцевості.
Звідки він узявся, ніхто не знав. З усього було видно, що він нетутешній (А. Хижняк);
– Хіба не видно, що вона нетутешня? Ніхто її не бачив раніш (М. Чабанівський);
// Не поширений у цій місцевості; чужий.
Завела [Зуйка] сумну й тягучу нетутешню пісню, що її чула й вивчила вона ще замолоду на Херсонщині (А. Шиян).
2. рідко. Неземний, потойбічний.
Він дивився на всі боки, і погляд його відзначав речі довкола, як неживі, як вже нетутешні (Ю. Смолич);
Білявий, кирпатий, з обличчям приємним і задерикуватим, якимсь нетутешнім видінням став він несподівано на порозі (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)