неуважний
НЕУВА́ЖНИЙ, а, е.
1. Який не відзначається зосередженістю, сконцентрованістю (про погляд, рухи, думки, сприймання тощо).
– Я ні разу не пам'ятаю, щоб ти була в такім випадку неуважною (Леся Українка);
На уроках Ігор сидів задумливий і неуважний (І. Багмут);
// Який виражає несконцентрованість, розосередженість.
Мовчки оглядав [Черниш] пишні окраси стін, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом (О. Гончар).
2. Який не виявляє уваги у ставленні до кого-, чого-небудь.
Коли Марійка приходила без запрошення, Ніна була неуважна і явно не раділа їй (О. Донченко);
// Власт. такій людині.
Його неуважне, нерівне і часто згірдне поводження з нею поясняла собі [Раїса] тим, що о. Василь живе вищими інтересами (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)