нора
НОРА́, и́, ж.
1. Заглиблення в землі, вирите тваринами як житло.
Лякає миша кицьку, та сама з нори не вилазить (прислів'я);
Там, де колись .. вовки вили та лисиці нори рили, красується село Вовча Долина (Панас Мирний);
Три дні тому .. потрапила вона ногою в тарантулову нору, і від його укусу нога розпухла (З. Тулуб);
* У порівн. Десяток убогих хаток визирали із заметів, мов нори степових звірів (С. Васильченко).
2. перен., розм. Темне, тісне приміщення.
Любов та дружба промінь свій Так само кинуть крізь затвори, Як дійде голос вільний мій До вас у каторжницькі нори (П. Грабовський);
// зневажл. Взагалі житло.
Озлився [дід Маківка] на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив, ніхто його не бачив (М. Чабанівський).
3. діал. Джерело.
Під тою ялицею б'є нора (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)