нота
НО́ТА¹, и, ж.
1. Умовний графічний знак, що позначає музичний звук певної висоти і тривалості.
Співали б прозу, та по нотах, А не як-небудь... (Т. Шевченко);
– Напиши про нас! Візьми на ноти Ті пісні, що знає ланкова (Я. Шпорта).
2. Окремий звук певної висоти у музиці, співі.
Гіца зігнувся й наліг на скрипку. Він підняв одну ноту і все викочував і викочував її нагору, все вище й вище (М. Коцюбинський);
Вустя .. співала в церковному хорі, брала там такі піднебесні ноти, що парубки навіть із сусідніх сіл .. щосвята юрбами набивалися в криничанську церковцю (О. Гончар);
* У порівн. Вже через хвилину він потрапляє у якусь дивну метелицю: не вітром виє і тужить вона, а кожна її сніжинка дзвенить, мов нота (М. Стельмах).
3. тільки мн. Текст музичного твору, записаний умовними графічними знаками; аркуш, зошит з таким записом.
Поцілуй Маркевича за мене за його ноти (Т. Шевченко);
На підставці [піаніно] лежала розгорнута книжка з нотами (Є. Кравченко);
Музики розставили свої пюпітри, порозкладали ноти й посвітили ліхтарі (І. Нечуй-Левицький).
4. Тон, інтонація голосу, що виражають яке-небудь почуття, ставлення до кого-, чого-небудь.
Його голос був низький, глибокий, та звучала в ньому нота незвичайної поваги та тепла, яка звучить у розмові з любою дружиною або дитиною (Юліан Опільський);
Бараболя чує в голосі Веремія приховані ноти переможця і вдавано зітхає (М. Стельмах);
// Погляди на що-небудь.
Нові волелюбні ноти зазвучали в поезії Шевченка, нові живі картини народжувалися під його пензлем (з наук. літ.).
Бра́ти / взя́ти но́ту див. бра́ти;
Взя́ти ве́рхню но́ту (ве́рхні но́ти) див. узя́ти.
◇ Кла́сти / покла́сти (положи́ти, розкла́сти) на му́зику (на но́ти) див. кла́сти;
Кла́стися на му́зику (но́ти) див. кла́стися;
(1) На висо́ких но́тах – підвищеним голосом від обурення, незадоволення, радості і т. ін.
– Кинь ти його, Валька, – відповів інший голос на високих нотах (О. Гончар);
– Увага! Кухня першого батальйону на горизонті! Взвод загудів на високих нотах, наче великий рій (І. Багмут);
(2) На найви́щій но́ті – криком.
Гукав і гукав до них своє енергійне “ура”, аж поки зірвався на найвищій ноті і пустив такого півня, що всі на трибуні засміялись (О. Гончар);
(3) На одні́й но́ті – одноманітно, монотонно.
Вранці мрячило й тоскно гудів над головою телефонний дріт на одній ноті (А. Головко);
(4) Фальши́ва но́та – що-небудь нещире, неправдиве, лицемірне.
[Ярчук:] Прошу перебивати мене лише в тому разі, коли почуєте якусь фальшиву ноту [у сказаному] (І. Микитенко);
(5) Як (мов, на́че і т. ін.) по но́тах – легко, без ускладнень, як слід; ніби за наперед продуманою схемою.
Все добре йшло. Сказать не гріх, як в пісні, як по нотах (П. Дорошко);
У головах над труною схилилась Легейдиха .. і тужно, наче по нотах, виводить одвічну жалобу (А. Головко);
– Ач, як співає!.. Як по нотах! (В. Винниченко).
НО́ТА², и, ж.
У міжнародному праві – офіційне письмове звернення уряду однієї держави до іншої.
В дисертації досліджується рішенням конференції від 25 червня 1919 р., яким не закінчувалася дипломатична боротьба українських політиків. Вони своїми нотами та зверненнями опротестовували окупацію українських земель (з наук. літ.).
△ (1) Верба́льна но́та, дипл. – найпоширеніша форма дипломатичного листування; рівнозначне усній заяві письмове повідомлення, дипломатична нота без підпису з не дуже важливих питань, міжнародних державних відносин.
Вербальна нота з проханням акредитувати новоприбулого співробітника надсилається до Управління державного протоколу Міністерства закордонних справ не пізніше ніж через три робочих дні після перетину ним державного кордону України (з мови документів).
Словник української мови (СУМ-20)