ні
НІ¹, част.
1. запереч. Уживається на початку речення для вираження заперечення співрозмовникові.
Чоловік глянув на Яшка. – Так він же ще од тебе менший! – Ні, ми однакові (А. Головко);
– Ану, геть з кузні! – визвірився на них Кир. – Ні, так ви, дядьку, послухайте, що він каже, – не зважав ні на які гальма Тимко (Григорій Тютюнник);
// Уживається для застереження від якої-небудь дії.
– Давай сюди, спробуєм розгадати твою шифровку .. – Ні, ні, ні! – схопилася Тоня і, притискаючи листа до грудей, майнула від товариства (О. Гончар);
// Уживається для внесення поправки, що заперечує раніше сказане.
Як блискавка, ні, як табун диких коней, лічимося ми по виноградниках (М. Коцюбинський).
2. запереч. Уживається у значенні неповного речення при заперечних відповідях.
[Єпископ:] Ти, сину мій, зо мною підеш. [Парвус:] Ні! (Леся Українка);
Знову мати по паузі спитала: – А не приходила [жінка]? – Ні, – сказав Тихін і поклав ложку, – не приходила (А. Головко);
// Уживається замість заперечного присудка, заперечної словосполуки, речення з запереченням.
В хаті тільки сплю, а цілими днями або над морем, або на морі, а як ні, то лежу .. [в] диких кутках острова (М. Коцюбинський);
– Все на очах мінялося, і тільки твоя любов ні? (О. Гончар).
3. запереч.-підсил. Уживається для підсилення заперечення, вираженого заперечним дієсловом-присудком або словом “нема”.
І не було ні одної струни на єгипетських арфах, Щоб не співала хвали повновладній цариці Єгипту (Леся Українка);
Я все стерплю, але ні слова не вирве ворог з вуст моїх (В. Сосюра);
// Уживається на початку речення для підсилення його заперечного змісту, що протиставляється висловленому раніше або тому, що лише уявляється.
Не видно нікого в Ієрусалимі, Врата на запорі, неначе чума .. Ні, чуми нема (Т. Шевченко);
Ні, краще ніколи не роздивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський);
Що то їх спіткало? Чи, може, те, що і мене? А може, й гірше?.. Смерті рало крізь них пройшло, глухе, жахне .. Ні, ні, цього не може бути! (В. Сосюра);
// Уживається на початку речення, у якому ніби підсумовується все сказане раніше.
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! (Леся Українка);
Ні, це таки вона лежить, розкинувшись втомлено і незручно (О. Гончар);
// Уживається для підсилення раніше висловленого заперечення.
– Не за себе, не за батька Молилась в неволі, – Ні, бабусю, а за його, За милого долю (Т. Шевченко).
НІ².
Уживається як відокремлена частина заперечного займенника.
– Пистина Іванівна яким смачним борщем кормила, – не їси, було, а п'єш! Тут такого ні за які гроші не добудеш (Панас Мирний);
[Любов:] Остерігали! Я за все своє життя ні від кого не чула поважної, щирої, дружньої остороги (Леся Українка);
– Зовсім скрутила чоловіка, – промовила мати. – Пропаде він з нею ні за що! (Б. Грінченко).
НІ³, спол. єднальний.
Уживається для поєднання однорідних членів у заперечному реченні.
Він не знав ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри (Панас Мирний);
І знову не буде у думах моїх Ні мук, ні страждань, ні плачу... (М. Рильський);
Не хоче він ні пить, ні їсти і все у мрії порина... (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)