нібито
НІ́БИТО¹, спол.
1. порівняльний. Те саме, що ніби¹ 1.
А він коня поганяє, Нібито й не бачить [Катрусю] (Т. Шевченко).
2. з'ясувальний. Те саме, що ніби¹ 2.
Плескав хтось-десь-щось, нібито бачили молоду Кармелиху з малою дочкою у хуторі далекому, глухому, де вона заробляла (Марко Вовчок);
– Кажуть, нібито ці доти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря (О. Гончар).
НІ́БИТО², част. власне мод.
Уживається у знач. част. ніби.
Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Леся Українка);
Ідуть чутки, що Гриня таємно нібито вже обручився з Тамарою-зоотехнічкою (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)