нібито
НІ́БИТО, спол., част. Те саме, що ні́би.
А він коня поганяє, Нібито й не бачить [Катрусю] (Шевч., І, 1963, 36);
Плескав хтось-десь-щось, нібито бачили молоду Кармелиху з малою дочкою у хуторі далекому, глухому, де вона заробляла (Вовчок, І, 1955, 366);
— Кажуть, нібито ці доти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря (Гончар, III, 1959, 33);
Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Л. Укр., V, 1956, 382);
Ідуть чутки, що Гриня таємно нібито вже обручився з Тамарою-зоотехнічкою (Гончар, Тронка, 1963, 333).
Словник української мови (СУМ-11)