обголювати
ОБГО́ЛЮВАТИ, юю, юєш і ОБГОЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОБГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, док., кого, що.
1. Те саме, що голи́ти.
Бояри вмить скомпонували На аркуш маніхвест [маніфест] кругом, Щоб голови всі обголяли, Чуприни довгі оставляли (І. Котляревський);
– Обголи, Йване, вуси, то ся пісня буде не про тебе, – засміялась Олександра. – Та не втни губи, як будеш голити (М. Коцюбинський).
2. Те саме, що ого́лювати 1, 2, 4.
Пусто серед степу, та сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти (Панас Мирний).
3. перен., розм. Те саме, що обдира́ти 2.
Пани одно знають – обголювати добре мужчин, а то й шкуру здирати (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
Шинкар – як не вірить, так обголює (прислів'я).
◇ (1) Обголи́ти ло́ба кому, іст. – забрати в солдати когось.
Вона безперестанку розказувала.., як її коханого Петра взяли в москалі, як обголили лоба (І. Нечуй-Левицький);
– Пан хоче нас оддать в москалі, як він нам обголить лоби, то ми тоді пропащі навіки; а тим часом ми втечемо на сахарні, перебудемо цей важкий час (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)