обезславлювати
ОБЕЗСЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБЕЗСЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. обезсла́влять; док., кого, що.
Те саме, що знесла́влювати.
Яке їй життя, коли її на увесь світ обезславили? (Панас Мирний);
– Іди, іроде, щоб ти вже в безвість пішов! На все село обезславив наш рід.., – кипів Григорій (М. Стельмах);
Жила я в наймах у одного пана, він мене обезславив й трохи не вигнав з двору без шматка хліба (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)