обкутувати
ОБКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБКУ́ТАТИ, аю, аєш, док.
1. кого, що чим, у що. Покривати щось, когось кругом, з усіх боків, щільно огортаючи, обвиваючи чим-небудь; обмотувати.
Незнакомий [незнайомий] пан в задумі розглядає вірьовку; далі обкутує нею себе.., натужується й перериває (С. Васильченко);
Однієї ночі в'язні з хустського табору розібрали огорожу на центральному плаці, .. поставили схожу на ешафот трибуну, сам пам'ятник обкутали брезентом (С. Скляренко).
2. перен., кого, що. Густо покривати з усіх боків, оточувати (про туман, дим і т. ін.); оповивати, обволікати.
Біла імла впала потроху на супротилежні київські гори й обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (І. Нечуй-Левицький);
Темрява охопила її всю, обкутала її, налилась в очі, в легені, .. наповнила кожну цяточку її тіла (І. Микитенко);
Густий дим обкутав одразу башту (А. Шиян).
3. перен., кого. Повністю оволодівати ким-небудь; охоплювати (про почуття, спогади і т. ін.).
Дрімота, наче теплий халат, обкутує Казімі (Н. Рибак);
Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)