обмірювати
ОБМІ́РЮВАТИ, юю, юєш і ОБМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОБМІ́РЯТИ, яю, яєш і рідко ОБМІ́РИТИ, рю, риш, док.
1. кого, що. Вимірюванням визначати розмір, величину кого-, чого-небудь.
Професор вирішив обміряти горб, прокопати в кількох місцях ґрунт та приблизно визначити положення поверхневого шару .. родовища (М. Трублаїні).
2. кого, розм. Недомірювати щось кому-небудь (помилково або з метою наживи).
Одні з нього насміхалися, всюди обдурювали, обмірювали, інші – жаліли, але ніхто, ніхто не любив (М. Стельмах);
Вже йому [шинкареві] тяжко та важко, що не може нікого обміряти (Г. Квітка-Основ'яненко).
3. що, тільки док., перен., розм. Обходи́ти, об'їздити.
– Може, це ми землю вже кругом обміряли та й знову додому повертаємось? (О. Гончар).
◇ (1) Обмі́рювати (обміря́ти) / обмі́ряти очи́ма (о́ком, по́глядом) кого, що – уважно, пильно розглядати кого-, що-небудь; оглядати.
Двоє військових сидять на лавці в сквері. Мій друг сідає коло них, обмірюючи очима храм (Ю. Яновський);
Там береза висока Зводить голову тихо, Ліс обмірює оком Сизокрила дроздиха (А. Малишко);
Проценко сидів сумний, мовчазний; він тільки коли-не-коли обміряв Христю якимсь жалісливим поглядом (Панас Мирний);
Тимко обміряв очима сухеньку постать старого (Григорій Тютюнник);
Обмі́ряти очи́ма з ніг до голови́.
Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)