обрахунок
ОБРАХУ́НОК, нку, ч., рідко.
1. Дія за знач. обрахува́ти, обрахо́вувати.
Праця над обрахунком протяглася до другої години (І. Франко);
Тут пан .. занурився в складні господарські обрахунки (З. Тулуб);
Всі обрахунки, які з такою ретельністю вів перед тим, вмить вилетіли з Кемперової голови (П. Загребельний);
І несолодко було там робітникам. Важка, виснажлива праця, на кожному кроці штрафи, обрахунки, розбій (з газ.);
// Викладки, одержані в результаті підрахування якихось даних; розрахунок.
Моя остання ніч... Коли ж успію я передати їм пориви всі свої, і обрахунки всі, свою крилату мрію про міжпланетний рейс в надзоряні краї? (М. Терещенко);
Давид ходив по двору.., про себе щось розраховуючи. Збоку б хтось глянув – інженер то ходить, що йому треба обрахунок на ремонт скласти (А. Головко);
// рідко. Те саме, що о́блік.
Зміни ці ще не піддаються обрахунку (В. Еллан-Блакитний);
Експропрійованим коштам він вів точний обрахунок (Ю. Смолич).
2. Дія за знач. обрахува́тися, обрахо́вуватися 2; розрахунок.
Мати відказала [купити ноти], вимовляючись що “скоро спродасть овочів з саду, .. то по обрахунку, може, купить” (О. Кобилянська).
○ (1) В обраху́нку, у знач. пред. – не має боргів хтось перед ким-небудь, розрахувався хтось із ким-небудь.
[Антей:] Я навчаю їх малої втіхи перебирати струни доладненько.., вони ж мені дають .. грошей, і так ми в обрахунку (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)