обсмикувати
ОБСМИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБСМИ́КАТИ, обсми́каю, обсми́каєш і обсми́чу, обсми́чеш, док.
1. кого, що. Смикаючи донизу, поправляти (одяг, штори і т. ін.); опоряджати.
Олеся ловила стрічки рукою й швидко то одкидала їх, то притягала, то обсмикувала (І. Нечуй-Левицький);
Мати одягала та обсмикувала хлопчика, ще й волосся пригладила як шапчину надівав (Олена Пчілка);
До кімнати повагом увійшов господар, на ходу обсмикуючи поли піжами (Ю. Шовкопляс);
Підійшла [мати] до малюнка, обсмикала рушник, краще квіти порівняла (С. Васильченко).
2. що і без прям. дод. Смикаючи, виривати те, що звисає, стирчить і т. ін.; вирівнювати, поправляти (сіно, солому і т. ін.).
Не обсмикуючи, відкидає Ольга снопи вбік і далі ріже серпом пожовкле жито (А. Хижняк);
І порплиться кожен собі в господі, як курка на гнізді. Вимощує, підмощує, смиче, обсмикує (Панас Мирний);
// Смикаючи, обривати, обскубувати кругом.
[Кукса:] А ви б розчесали свою куштрю, а то горобці подумають, що куделиця, і обсмикають на гнізда! (М. Кропивницький);
// рідко. Смикаючи, обдирати, здіймати.
Огей відсуває келишок набік, обсмикує з ковбаси шкуринку .. й поволі їсть (Олесь Досвітній).
3. тільки недок., кого, перен., розм. Різким зауваженням зупиняти, утримувати від яких-небудь небажаних дій.
Словник української мови (СУМ-20)