овес
ОВЕ́С, вівса́, ч.
1. Яра злакова культура з волотистим суцвіттям і вкритим лускою (рідше голим) зерном.
Густа пшениця, високе жито, зелений овес.., ячмінь мережать смужками усю долину (І. Нечуй-Левицький);
Недалеко від дороги по пояс у вівсі стоїть Сафрон Варчук і розмахує грабками (М. Стельмах).
2. Зерно цієї культури, яке використовують як корм для худоби (перев. коней) та для виготовлення деяких продовольчих продуктів (крупів, галет і т. ін.).
Не хоче, як кобила вівса (прислів'я);
Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попелястий Віл На панській винниці пив, як мошенник [крутій], брагу, Їв сіно, і овес, і сіль (Є. Гребінка);
* У порівн. І срібний дощ мальків, дрібненьких, як овес, Біжить по рівняві хвилястій та холодній (М. Рильський).
3. мн., ві́вса, вівси́, і́в. Вівсяне поле, вівсяні сходи.
Вівса, пшениці, ячмені – все це зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон (М. Коцюбинський);
Відси вела польова стежка геть-геть поміж вівси на гору (І. Франко);
Був день, мов кришталь із блакиті й роси. Молоком наливались жита і вівси (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)