ого
ОГО́, виг.
Уживається для вираження здивування, захоплення, застереження і т. ін. з приводу чогось надзвичайного, несподіваного, непередбаченого і т. ін.
А колись співали, ого, ще як! (Леся Українка);
На дні ями проступають бульки, чути якийсь клекіт .. – ого, то вже знак, що пора забивати яму! (І. Франко);
Стис удлище, підсік .. Ого, нівроку! Немов струна, співає волосінь, І короп кидається у глибінь (М. Рильський);
– Не конверт, а конвент! Це таке, брат, Вутанько, що ого! Туди тільки наймудріших збирають... (О. Гончар);
– Ти краще штаненята притримуй, – сміється Євген. – Вони в мене на цурці ого як тримаються, – анітрохи не ображається хлопчак (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)