огрівати
ОГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. кого, що. Те саме, що обігріва́ти.
Місяць глядів на землю, купав її в магічнім сяйві, але не огрівав її (О. Кобилянська);
Пічка огрівала й другу класну кімнату (О. Копиленко);
Речете, Що цар наш бог, І цар надія, І нагодує і огріє Вдову і сирот (Т. Шевченко);
* Образно. Є в світі надія, що всіх огріва (П. Тичина);
Огріла [Оксана] очима, осяяла, побігла, шумлячи спідницею (С. Васильченко).
2. перев. док., кого чим і без дод., розм. З силою вдарити.
Далі огрів [дядько] мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок);
Гайчура, що опинився тут випадково, хотів уже вийти з церкви, як один монах огрів його по голові дрюком (П. Панч);
Старий .. мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)