однак
ОДНА́К.
1. спол. протиставний Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або однорідними членами речення; але, проте, одначе.
Усмішка гостра, а однак сумна, І гасне погляд твій, од сліз мабуть (Леся Українка);
Тихо. І земля, і вода, і повітря – все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими згуками (М. Коцюбинський);
Сагайда захоплено дивився на своїх однополчан .. Обтріпані в походах обмотки, вигорілі, вилинялі гімнастьорки, прості, одверті обличчя. Однак дивишся на них і надивитись не можеш... (О. Гончар);
// Уживається при протиставленні головного речення підрядному допустовому.
– Ну, Павлусю, куди ж ми полетимо? – спитала Лелія. – Куди хочеш, – відповів Павлусь, бо він, хоч і зробився квіткою, однак міг словами говорити (Леся Українка).
2. присл., у знач. вставн. сл. Все ж, все ж таки, все-таки.
Карпо, не потураючи, що забився, як кішка, покарабкався з яру. Глина, бур'ян, – все летіло з боків униз. Карпо, однак, виліз (Панас Мирний);
Всесвіт, однак, нерухомим здається, якщо не числити Різних істот, що наділені здатністю власного руху (М. Зеров).
3. присл. Все одно, так чи інакше.
– Куди ти, синку? – спитала мати. – От так, пройдуся, поки снідання, однак без діла, – мовив Корній (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)