океан

ОКЕА́Н, у, ч.

1. тільки одн. Водний простір, що вкриває більшу частину земної кулі.

Світовий океан займає величезні простори земної поверхні (з наук.-попул. літ.);

– Ну, куди тобі звідси: глянь, яка благодать!.. – Тиха, безбуряна заводь, – іронічно кидає Мамайчук .. – Для кого заводь, а для кого берег Світового океану (О. Гончар);

// одн. і мн. Одна з чотирьох основних складових частин водного простору земної кулі, що розділяє материки.

Істома вирішив їхати до Данії хоч і далеким, але порівняно безпечним шляхом – Льодовитим океаном (з наук.-попул. літ.);

– Ішли ми з Веллінгтона на Новій Зеландії – до Ріо, цебто – з Великого до Атлантичного океану (Ю. Яновський);

Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну (О. Довженко);

* У порівн. [Лицар:] Ох, як би я охоче йшов на страту! Юрба шуміла б, наче океан (Леся Українка);

// У грецькій міфології – велика ріка, що оточує Землю і дає початок усім морям, річкам, джерелам тощо.

2. чого, який, перен. Про щось безмежне, неосяжне.

[Річард:] Я, пливучи сюди, багато думав, то був великий океан думок... (Леся Українка);

Повний місяць, як матове сонце, осявав океан хребтів (О. Гончар);

Навколо хвилювався пшеничний океан (О. Донченко).

(1) Пові́тряний (п'я́тий, голуби́й і т. ін.) океа́н – повітряний простір навколо Землі; атмосфера.

Гордо і тільки десь-колись помахуючи розпластаними крилами, плавав яструб високо понад полонинами в лазуровім океані (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. океан — океа́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. океан — жм. окіян; МОРЕ; П. незмірінь, безмежжя, безкрайність; (- міру) БЕЗЛІЧ <н. океан думок>.  Словник синонімів Караванського
3. океан — див. багато  Словник синонімів Вусика
4. океан — [океиан] -ну, м. (на) -н'і, мн. -ние, -н'іў  Орфоепічний словник української мови
5. океан — I -а, ч. У грецькій міфології: а) бог моря і всієї водної стихії; б) величезна ріка, яка оточує Землю і дає початок усім річкам, джерелам. II -у, ч. 1》 тільки одн.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. океан — океа́н (грец. Ωκεανός) 1. У давньогрецькій міфології бог, володар водної стихії. 2. Світовий О. – водна оболонка Землі, що покриває більшу частину її поверхні й поділяє сушу на материки та острови (Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий океани).  Словник іншомовних слів Мельничука
7. океан — гол. частина гідросфери, солона водна оболонка, що покриває 71% поверхні Землі (361 млн. км2); об'єм 1,4 млрд. км3, середня глибина — 3704 м; водні запаси океану становлять 97,2% кількості води, наявної у гідросфері; океан ділиться умовно на 3 частини: Тихий о., Атлантичний о., Індійський о.  Універсальний словник-енциклопедія
8. океан — БЕЗМЕ́ЖЖЯ (безмежні простори), БЕЗМЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗБЕРЕ́ЖЖЯ, БЕЗБЕРЕ́ЖНІСТЬ, БЕЗКОНЕ́ЧНІСТЬ, БЕЗКРА́ЙНІСТЬ, БЕЗКРА́ЇСТЬ, БЕ́ЗМІР, БЕЗМІ́Р'Я, БЕЗМІ́РНІСТЬ, НЕОГЛЯ́ДНІСТЬ, НЕОЗО́РІСТЬ, НЕОСЯ́ЖНІСТЬ, БЕЗКІНЕ́ЧНІСТЬ рідше, БЕ́ЗКРАЙ рідко; МО́РЕ, ОКЕА́Н (чого...  Словник синонімів української мови
9. океан — Океа́н, -ну, -нові, в -ні; -а́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. океан — ОКЕА́Н, у, ч. 1. тільки одн. Водний простір, що вкриває більшу частину земної кулі й поділяє суходіл на материки та острови. Світовий океан займає величезні простори земної поверхні (Наука.., 1, 1960, 24); — Ну, куди тобі звідси: глянь, яка благодать!..  Словник української мови в 11 томах
11. океан — Океан, -ну м. Океанъ. Океан колишеться ревучий. К. МБ. II. 124.  Словник української мови Грінченка