окраєць
ОКРА́ЄЦЬ, а́йця, ч.
1. Скибка, відрізана від непочатого краю хлібини; цілушка.
Празникові паляниці з питльованого борошна на яйцях вже поїли, а в господині зістався тільки один окраєць (І. Нечуй-Левицький);
На покуті, під товстим настільником, лежав окраєць черствої остюкуватої паляниці (Л. Яновська);
// Невеликий шматок (хліба).
Дякуй, старець, за окраєць (прислів'я);
Василина кинулась у хату, вхопила торбину, вкинула в неї окраєць хліба й побігла до воріт (І. Нечуй-Левицький);
[Пріся:] Бувало, диких груш звариш у горщику та окраєць хліба черствого, тим і живеш по цілих днях (С. Васильченко);
Студенти, мабуть, щойно повечеряли. Поруч книг та зошитів на столі лежали окрайці чорного хліба, шматки бринзи, привезені з дому, з далеких карпатських сіл (Т. Масенко).
2. рідко. Кінцева частина чого-небудь; край.
Брати, пригинаючись, мовчки входять до хати. Старший шарудить рукою по окрайцю комина (М. Стельмах);
Під окрайцем даху, внизу, помітила [Лариса] непорушну Кларину машину (М. Руденко);
// Невелика частина (шматок, відрізок) чого-небудь.
З скреготом крижина напирала на крижину, хлюпала вода, десятки окрайців билися у хвилях (Н. Рибак);
* Образно. От Вам окраєць життя нашого в селі (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)