окунець
ОКУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
Зменш.-пестл. до о́кунь.
– Розлучила [сестра] мене з тобою, Як рибу з водою; Як рибочку з окунцями, Як молоду з молодцями (з народної пісні);
Смагляве личко сяяло від щастя, Округлими ставали оченята, Коли хапав наживу окунець Чи лящик хитрий (М. Рильський).
◇ (1) Лови́ти но́сом окунці́в (д) див. лови́ти.
Словник української мови (СУМ-20)