омертвілий
ОМЕРТВІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до омертві́ти.
Набираючися деякої культури, нова інтелігенція .. трималася старої книжної мови, звироднілої, омертвілої, не здатної вже до розвитку і не знаходячи через те основи для свого культурного поступу, йшла за польським елементом, як більш культурним (М. Грушевський).
2. у знач. прикм. Який омертвів.
І вітром, невловимим і незримим, Гойдає омертвілі дерева (М. Рильський);
Він і справді, видно, не виходив із забуття. Часом його омертвілі, в синіх прожилках повіки важко відкривалися, і з-під них викочувались білки безтямно пущених під лоба очей (О. Гончар);
І малюється мені в темряві старий-старий, од давнини скам'янілий, чужий бог, задуманий, смутний, омертвілий (С. Васильченко);
Вони мовчки проходять повз хату Василя Підіпригори, напружено прислухаються до омертвілого подвір'я .. Але німує Василеве подвір'я (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)