оний
О́НИ́Й, а, о́не́є і о́но, займ. вказ., заст.
1. Уживається для вказування на що-небудь, відмінне від чогось іншого; той, інший.
Якби не теє, та не онеє, та ще не дещо другеє (приказка);
А поки те, та се, та оне... Ходімо просто-навпростець До Ескулапа на ралець (Т. Шевченко);
[Кукса:] А, то ви все про теє? [Дранко:] Та вже ж не про онеє! (М. Кропивницький).
2. Уживається для вказування на що-небудь щойно згадане або відоме; той, той самий.
– Чи потрібний цей інтерес? – Дуже, дуже потрібний, сам .. благочинний цікавиться оним (М. Стельмах);
Матушка Раїса так і виводила олівцем: – Лукія Фараонка – для оної куплено два аршини ситцю на плаття (О. Донченко).
◇ В (во) дні о́ни <�Во вре́м'я о́но> <�В о́ни́й час> див. день;
(1) Не оне́ (оне́є):
а) уживається для вираження негативного ставлення, нехоті до чого-небудь.
Та і Тетяна нишком плаче, а до роботи не оне (Сл. Б. Грінченка);
б) не те, що потрібно, щось інше.
Тут довго тяжко рахували І скілько не коверзували, Та все було, що не оне (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)