оповідати
ОПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш і заст. ОПОВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПОВІСТИ́, і́м, іси́; мин. ч. опові́в, віла́, ло́; док., що і без прям. дод.
Повідомляти щось про кого-, що-небудь, описувати; передавати словами бачене, пережите і т. ін.; розповідати.
– Як же зветься ота найдивніша сторона, про яку ти мені тепер оповідаєш? (Леся Українка);
Вона спокійно оповідала події того вечора (І. Франко);
– Літописець оповідає: князь Святослав ходив легко, як барс (О. Довженко);
Як почали просити старого .. та й врешті упросили, аби оповів їм .. яку цікаву історію з селянського життя (В. Стефаник);
І скільки таємниць він оповів мені Про звичаї качок (М. Рильський);
// Переказувати що-небудь прочитане або почуте.
Ніхто з її подруг сільських краще від неї не вмів співати, а казки оповідаючи, вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала (Б. Грінченко);
Кузьма оповів цікаву притчу про стрічки на безкозирці та матроську тільняшку (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)