опус
О́ПУС, у, ч.
1. Окремий музичний твір, позначений номером серед інших творів композитора.
У програму вечора увійшли опуси Баха, Гайдна та Мендельсона – композиторів, які чудово представили три абсолютно різні музичні епохи (з газ.).
2. жарт., зневажл. Будь-який літературний, мистецький або науковий твір.
Володимир Олександрович почав знову розпитувати про київське життя. – Є тут ваші – Кистяківський, Славинський, заходять інколи, пропонують свої опуси. Але, скажу відверто, не те, що нам потрібно (М. Олійник);
Інна підійшла до невеликого однотумбового столика, відчинила верхню шафу й дістала звідти невелику синю папку. – Тебе не обтяжить, якщо дам тобі почитати оцей опус? Це – два розділи з моєї докторської дисертації (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)