Словник української мови у 20 томах

осавул

ОСАВУ́Л, а, ч., іст.

1. Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад в Україні XVII–XVIII ст.

Після шведської пожоги, тоді, як протурили запорожців з Чортомлика у Туреччину.., був військовим осавулом оцей самий Дорош (О. Стороженко);

Молодий гетьман Остряниця і старезний Гуня, а за ними полковники, осавули і генеральний бунчужний ішли на чолі силенного війська (О. Довженко).

2. Офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії.

Під'їхав калмик-осавул, і козачня, понасуплювавшись, мовчки розступилася перед ним (О. Гончар).

3. рідко. Те саме, що осаву́ла 1.

– Як був інший осавул над нами, ми їли на обід та на вечерю мамалиґу з бринзою (І. Нечуй-Левицький).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. осавул — осаву́л іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. осавул — ОСАВУЛ – ОСАВУЛА Осавул, -а. 1. Виборна службова особа в Україні в XVII–XVIII ст. 2. Офіцерський чин у козачих військах Росії. Осавула, -и, ч. Прикажчик у панському маєтку.  Літературне слововживання
  3. осавул — -а, ч., іст. 1》 Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад в Україні в 17-18 ст. Генеральний осавул. 2》 Офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії. 3》 рідко. Те саме, що осавула 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. осавул — ПРИКА́ЖЧИК заст. (найманий службовець у поміщика), ОСАВУ́ЛА (ОСАВУ́Л рідко) заст. — Вірите, сам я дивуюся, за що мене панич так виділяє з-поміж інших прикажчиків (О. Гончар); — Сину, не зачіпай лиш ти осавули, не дражни пана! — благала мати Миколу (І. Нечуй-Левицький).  Словник синонімів української мови
  5. осавул — Осаву́ла, -ли, -лі і осаву́л, -ла; -ву́ли, -лів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. осавул — ОСАВУ́Л, а, ч., іст. 1. Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в XVII-XVIII ст. Після шведської пожоги, тоді, як протурили запорожців з Чортомлика у Туреччину..  Словник української мови в 11 томах
  7. осавул — Осавул, -ла м. Есаулъ. Беруть коня осавули, товариство зброю. Чуб. V. 811.  Словник української мови Грінченка