осавула
ОСАВУ́ЛА, и, ч., іст.
1. Прикажчик у панському маєтку.
– Ґвалт! Череду займають!.. – Хто? Де? – Осавули Базилевських!!! (О. Гончар);
* У порівн. Онися Степанівна швидко оговталась з тією панщиною й командувала людьми, як панський осавула (І. Нечуй-Левицький).
2. рідко. Те саме, що осаву́л 1.
Словник української мови (СУМ-20)