осавула
ОСАВУ́ЛА, и, ч., іст.
1. Прикажчик у панському маєтку.
*У порівн. Онися Степанівна швидко оговталась з тією панщиною й командувала людьми, як панський осавула (Н.-Лев, III, 1956, 175).
2. рідко. Те саме, що осаву́л 1.
Словник української мови (СУМ-11)