ослабати
ОСЛАБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко ОСЛАБІ́ТИ, і́ю, і́єш; мин. ч. ослабі́в і осла́б, ла, ло; ОСЛА́БНУТИ, ОСЛА́БТИ, бну, бнеш; мин. ч. осла́бнув і осла́б, ла, ло; док.
1. Ставати фізично слабим, безсилим; втрачати фізичну силу; слабіти, слабнути.
Під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, – м'як [Сава], ослабав і тратив усяку волю (О. Кобилянська);
Сталося так, що раптом ослабіли в нього руки, і він упав на підлогу кволий і безпомічний, мов дитя (А. Шиян);
Всю дорогу Купріян лежав під кожухом, нічого не їв, не пив і ослаб так, що старший брат підводив його попід руки (Григорій Тютюнник);
// Втрачати колишню гостроту; притуплюватися (про зір, слух, пам'ять і т. ін.).
Уже ото й перші півні проспівали були, а він усе не спав .. Потім, нарешті, почув, що стомився дуже: якось прив'яла увага й думки стали важкі, і ніби ослабла пам'ять (А. Головко);
// Ставати тихішим.
Голос у неї ослаб, став тихий, тоненький, немов дитячий (Леся Українка);
// Втрачати свою міць, здатність до опору, боротьби.
На заході сонця Саібове військо ослабло, знесилилось, подалось (І. Нечуй-Левицький).
2. Ставати менш натягнутим, тугим, пружним; відпускатися; послаблятися.
Він [пліт] був важкий, кострубатий, і його треба було нести так, щоб не ослаб мотуз (М. Коцюбинський);
Ось оця струна зовсім порвалась, Ти не торкай її, ся так ослабла, Мов тетива в дитячім самострілі (Леся Українка);
– Він такі бочки майструє, що .. котіть по дорозі від Полтави через Троянівку.., то ні один обруч не ослабне, ні одна клепка не випаде (Григорій Тютюнник);
// Переставати міцно, щільно триматися, прилягати до чого-небудь; розхитуватися.
У Брянського кінь теж клацав: підкови ослабли, і їх треба було підтягати (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)