остерігати
ОСТЕРІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОСТЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. остері́г, регла́, ло́; наказ. сп. остережи́; док., кого, що, від кого – чого, перед ким – чим і без дод., рідко.
1. Те саме, що застеріга́ти 1.
І тепер, коли вона питає себе, чи повинна була остерігати чоловіка, чи повинна була, хоч, може, не словом, так чим-небудь відвернути те, що мало насунутись і... роздавити їх обох, – тепер вона не знає, що відповісти собі (Г. Хоткевич);
Він так обурився, що полаявся та мало не побився з сусідом, який по-приятельськи остеріг його перед родинним лихом (М. Коцюбинський);
– Он і Мар'я скільки то горя зазнала через те кохання. І вона її остерігала від нього... (Панас Мирний);
Коли я почала підростати, все остерігала мене [мама] перед військовими (І. Франко);
Авторські пояснення до сцен .. можуть бути доречні в якихось найвідповідальніших ключових сценах, де кінодраматургові хочеться найточніше передати для свого режисера і артистів щось найдорожче, і таким чином остерегти їх від інших можливих, але небажаних осмислювань сцени (О. Довженко).
2. Оберігати, захищати.
Якось зійшлись дерева на віче велике обирати собі водія. Та такого, щоб і господарем був серед них і слугою. Щоб і честь остеріг, .. і од напасті схоронив (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)