острів
О́СТРІВ, рова, ч.
1. Ділянка суші, оточена з усіх боків водою.
Серед ночі темної, На морі синьому За островом Тендером потопали [козаки] (Т. Шевченко);
Серед річки стримів кам'яний острів, через котрий билася по щілинах сердита хвиля (І. Нечуй-Левицький);
Це було на острові Цейлоні, де цвітуть веселкою гаї (В. Сосюра);
* Образно. Наша Галактика – це велетенський зоряний острів (з наук.-попул. літ.);
Судно здіймається над морем, справді мов залізна гора, сталева скеля, їхній сталевий острів (О. Гончар);
Під ногами зелений острів, що його обливають блакитні води далеких гір (М. Коцюбинський).
2. перен. Ділянка землі, що різко виділяється на фоні решти місцевості.
Серед розливу зелені бовваніють острови сіл у садках (О. Гончар);
Місце, куди вони заїхали, було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном.., луговий острів, пахучий, безлюдний (Григорій Тютюнник).
△ (1) Океані́чні острови́ – острови, які ніколи не сполучалися з материком, а виникли в результаті росту коралових рифів або внаслідок вулканічної діяльності.
Словник української мови (СУМ-20)