острів

О́СТРІВ, рова, ч.

1. Ділянка суші, оточена з усіх боків водою.

Серед ночі темної, На морі синьому За островом Тендером потопали [козаки] (Т. Шевченко);

Серед річки стримів кам'яний острів, через котрий билася по щілинах сердита хвиля (І. Нечуй-Левицький);

Це було на острові Цейлоні, де цвітуть веселкою гаї (В. Сосюра);

* Образно. Наша Галактика – це велетенський зоряний острів (з наук.-попул. літ.);

Судно здіймається над морем, справді мов залізна гора, сталева скеля, їхній сталевий острів (О. Гончар);

Під ногами зелений острів, що його обливають блакитні води далеких гір (М. Коцюбинський).

2. перен. Ділянка землі, що різко виділяється на фоні решти місцевості.

Серед розливу зелені бовваніють острови сіл у садках (О. Гончар);

Місце, куди вони заїхали, було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном.., луговий острів, пахучий, безлюдний (Григорій Тютюнник).

△ (1) Океані́чні острови́ – острови, які ніколи не сполучалися з материком, а виникли в результаті росту коралових рифів або внаслідок вулканічної діяльності.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Острів — О́стрів іменник чоловічого роду населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  2. острів — Частина суходолу, оточена навколо водою; виникають, напр., внаслідок занурення материкової поверхні з різноманітним рельєфом (о. материкові) і внаслідок діяльності організмів (коралові о., атоли) або вулканів (вулканічні о.). Універсальний словник-енциклопедія
  3. острів — [остр'іў] -рова, м. (на) -ров'і, мн. острови, остроув'іў два островие Орфоепічний словник української мови
  4. острів — див. Земля Словник синонімів Вусика
  5. острів — -рова, ч. 1》 Ділянка суходолу, оточена з усіх боків водою. 2》 перен. Ділянка землі, яка чітко вирізняється на тлі решти місцевості. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. острів — (коралевий) атол; П. ОАЗА; острівець; п. ф. ОСТРОВ'ЯНИН, островик. Словник синонімів Караванського
  7. острів — Робінзо́н на безлю́дному о́строві, книжн. Самотній, відірваний від інших людей, ізольований від світу. Почуватися серед людей Робінзоном на безлюдному острові — так, це дуже прикро, болісно (М. Слабошпицький). Фразеологічний словник української мови
  8. острів — О́стрів, о́строва, -рову, на -рові; острови́, -ві́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. острів — Рова. Найменування, які виступають у ролі граматичної прикладки до слова острів і виражаються відмінюваним іменником, звичайно не узгоджуються у відмінку з означуваним словом: на острові Мадагаскар, поблизу острова Шрі-Ланка, за островом Нова Земля. Літературне слововживання
  10. острів — О́СТРІВ, рова, ч. 1. Ділянка суші, оточена з усіх боків водою. Серед ночі темної, На морі синьому За островом Тендером потопали Пропадали (Шевч., II, 1963, 339); Серед річки стримів кам’яний острів, через котрий билася по щілинах сердита хвиля (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  11. острів — Ділянка у великому приватному парку, призначена для усамітнення й роздумів. Архітектура і монументальне мистецтво