ость
ОСТЬ, і, ж.
1. рідко. Те саме, що остю́к.
Струшує [вітер] росу з трав, розгойдує, хилить до землі білі квіти ромену, .. тільки тирса супротивиться, підіймає вгору свої пружні ості й мінлива сивина затягає поле з краю в край (С. Скляренко);
Сім'янка ковили .. несе закручену штопором і зігнуту під прямим кутом пухнасту ость (з наук.-попул. літ.);
// розм. Голчастий виріст у деяких рослин; колючка.
Там синяк [колюча рослина] стояв, виставивши свої колючі ості (Панас Мирний).
2. збірн., спец. Волосинки в хутрі тварини, що відрізняються від решти шерсті довжиною і кольором.
У продаж боброве хутро надходить без ості, яку вищипують (з наук.-попул. літ.);
Високоякісні шкурки одержують тільки від повноволосих кролів, з частою остю й густим пухом (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)