остюк
ОСТЮ́К, а́, ч.
Довгий щетинистий вусик на колосковій лусці у багатьох злаків; вістюк, вістяк.
Високі вози посхилялись на воли й кололи їх у спину гострою соломою та остюками (І. Нечуй-Левицький);
Хліба вилягли. Галя задумливо перебирала колоски, ніжно, пестливо водила вздовж остюків (К. Гордієнко);
* У порівн. Колють сльози. Колючі сльози. Остюками в очах (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)