остюк
ОСТЮ́К, а́, ч. Довгий щетинистий вусик на колосковій лусці у багатьох злаків.
Високі вози посхилялись на воли й кололи їх у спину гострою соломою та остюками (Н.-Лев., II, 1956, 275);
Хліба вилягли. Галя задумливо перебирала колоски, ніжно, пестливо водила вздовж остюків (Горд., Цвіти.., 1951, 22).
Словник української мови (СУМ-11)