отакий
ОТАКИ́Й, а́, е́, займ., розм.
1. вказ. Ось такий; уживається при узагальненому вказуванні на якості, властивості і т. ін. того, про кого або про що йде мова.
І ці недоговорені фрази, і сховані погляди недовірчивості [недовір'я], і ці вічні, вічні, вічні підозріння – о Боже! .. Ліпше відразу гострий ніж у серце, ніж отаке життя (Г. Хоткевич);
Лице зморщене, сині губи, сухі руки, сивий волос – отака баба (В. Стефаник);
Зоряна місячна ніч. Мчить поїзд. В розчинених вікнах вагонів – силуети пасажирів: не спиться їм в отаку ніч (А. Головко);
// Уживається у значенні схожий, подібний.
– Дивися, дитино, оце козаки (Ніби мені каже [козак]), на всій Україні Високі могили. Дивися, дитино, Усі ті могили, усі отакі (Т. Шевченко);
– Ох, мамо, купи мені отаку хустку! Ох, от цю! Цю! Цю рябеньку, славненьку! (Марко Вовчок);
– Чи чув ти, як гарно між вербами співав соловейко? Отакий голос був в неї (І. Нечуй-Левицький);
// Уживається як співвідносне слово в складнопідрядному реченні.
Чи коли й був отакий наїзд у Щербанівці, як під оцей ярмарок (А. Головко);
– Отака я господиня, що й про гостю не подбала (Григорій Тютюнник);
// Уживається як узагальнююче слово, що передує якомусь повідомленню.
Отакі наші вжитки: ні кожуха, ні свитки (прислів'я);
Там могили з буйним вітром В степу розмовляють, Розмовляють сумуючи, Отака їх мова: – Було колись – минулося, Не вернеться знову (Т. Шевченко);
// Уживається при вказуванні на певне число, кількість, розмір без точного його визначення.
Отака ловись! Хоч дрібна, але свіжа (прислів'я);
Прийшла з РВК до сільради оповістка, що в неділю отакого числа в селі Щербанівці виїзна сесія губсуду буде розглядати справу “Матюшиної банди” (А. Головко);
// у знач. виг. отако́ї. Уживається при вираженні здивування, незадоволення чим-небудь і т. ін.
– Мироне, вставай вечеряти! – Я не хочу, – озвався той з-під сіряка й закашлявсь. – Отакої! Вставай – вареники гарячі (А. Головко);
– Куди ж писати? – Отакої! Не знає куди!.. Адреса відома (О. Гончар).
2. вказ. Уживається перед іменниками у знач. великий, дуже великий (часто супроводжується жестом, що вказує на величину, розмір).
– Отакий бузівок, а грається з пісочком! – докірливо казав батько (І. Багмут);
– Ноги порепалися. Кривавицею зашерхли. Отака борода (С. Журахович).
3. у знач. ім. отаке́, ко́го, с. Те, що привертає до себе увагу своєю незвичайністю, викликає здивування, обурення тощо.
– А що ж мати?.. – Потім уже я почула, що проміняв її пан другому за собаку. Отаке з людьми робили! (Панас Мирний);
– І ти скажи. Отаке зчинилось було, а ми собі в казармі, як на хуторі, ні сном ні духом, – хропимо (А. Головко);
– Ні, ти звільни мене від завгоспа, бо не видержу я: печінка розірветься, на отаке дивлячись (Григорій Тютюнник);
// у сполуч. з част. то. Уживається в підсумковому повідомленні про що-небудь дуже важливе, незвичайне.
– Отаке-то вчинилося! Недаром сонце всі оці дні такі стовпи ставило, – мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи (Панас Мирний);
– Кошовий піде з одною половиною [козаків] за татарами, а друга половина хай обере собі наказного отамана, от хоч, приміром, полковника Бульбу Тараса .. Отаке-то (О. Довженко).
Таки́м (отаки́м, пе́вним) чи́ном див. чин.
○ (1) Отаке́ й отаке́ (таке́), у знач. част. – уживається як узагальнена формула переказу замість конкретного викладу чого-небудь.
– Свириде-голубе! .. лети за дідом... Скажи йому: нещастя отаке й таке! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)