отара
ОТА́РА, и, ж.
1. Великий гурт овець, кіз.
Через одну вівцю отара пропадає (прислів'я);
На вільний степ, як хмара з-поза хмари, Без ліку йшло овечої отари (Я. Щоголів);
Обабіч по схилах гір розсипалися отари кіз та овець (О. Гончар);
* Образно. – Там Ельбрус, .. тут, гляди, ціла отара гір, ніби вівці тонкорунні залягли опівдні (Ю. Збанацький);
– Зранку було хмарно. По тому вітер розвіяв сіру отару хмар (Н. Рибак);
* У порівн. Челядь .. збилась у воротях, як сіра отара, яку женуть на пашу (М. Коцюбинський).
2. перен., зневажл. Безладний гурт людей; натовп, юрба.
Суне солдатська отара в зеленаво-сірих шинелях, в залізних касках (О. Довженко);
Отари піших вояків брели ровами й полями (Р. Іваничук);
[Лубенко:] Отара ця беззбройна під Кодаком буде наголову розбита (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)