отой
ОТО́Й, ота́, оте́; займ. вказ., розм.
Те саме, що той; ось той; от той.
Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських (Т. Шевченко);
Дядьку мій! Весна настала краща, Ніж ота, що так тоді цвіла! (М. Рильський);
Невідомо було, хто приїхав, може, якраз ота всемогутня жінка з прокуратури (О. Гончар);
// Уживається при згадуванні кого-, чого-небудь раніше названого, уже відомого.
От знову ридання оті навіснії У грудях мені закипають (Леся Українка);
– Пальто моє, оте – зелене .. мигнуло мені в очах (А. Головко);
На городі зустрілася [Килина] з Настею Ушетою. Настя була не сама – коло неї стовбичив отой приїжджий студент із квадратними плечима (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)