отряха
ОТРЯ́ХА, и, ч. і ж., діал.
Розбишака, зірвиголова.
Під час навчання в школі зразу розчинилося вікно, і з його прожогом вискочив, як опарений, відомий усьому селу отряха Грицько Прокуда (С. Васильченко);
– А он бачиш отряху? – вказав Андріяка Яреськові на річку. Данько вже дивився на той бік. Дівчина на крижині! .. Мовби змагаючись з парубчаками в сміливості та відвазі, забралася з жердиною на крижану плаху (О. Гончар);
Обновку помічали люди, дивувались, казали, що вона дуже личить навіть такому отрясі, як я (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)