офорт
ОФО́РТ, ч.
1. род. у. Спосіб поглибленого гравіювання на металі за допомогою кислот.
Однією з позитивних рис творчої діяльності як старшого, так і молодшого покоління майстрів українського естампа є широке використання різноманітних технік офорту і літографії (з наук. літ.);
XVIII століття стало періодом найбільшого розквіту мистецтва офорту (із журн.).
2. род. а. Гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.
Ми знаємо ряд малюнків і офортів Шевченка, де .. відтворені окремі епізоди з історії Хмельницького і Хмельниччини (М. Рильський);
Він терпляче й обережно закінчував заґрунтовану для офорта дошку червоної міді (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)