охнути
О́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Однокр. до о́хати.
Діди охнули з остраху (Леся Українка);
Хтось охнув, хтось схлипнув, хтось впав, і все стихло (І. Муратов);
Пара завертілася й застрибала посеред кімнати в такому карколомному танці, що гості охнули (Д. Ткач);
Десь глухо охнула гармата, у вишині завив набій (В. Сосюра).
2. рідко. Різко вдарити.
– Кцьо-кць-кцьо!.. – ласкаво закликає пастух яку вередливу козу, а сам хитро, боком наближається, щоб охнути коротеньким бучком швирка та хоч злість зігнати (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)