очутити

ОЧУ́ТИ́ТИ, очу́чу́, очу́ти́ш, док., кого, розм.

1. Привести до пам'яті, притомності; опам'ятати.

Вранці її знайшли зомлілу коло Голчанового обійстя. Її очутили і завели додому (М. Коцюбинський);

– Богу дякувати, що жива [дівчина], ми вже якось очутимо її (І. Франко).

2. Вивести кого-небудь із стану задуми, розгубленості і т. ін.

Батьків голос очутив Ярину, вона аж стрепенулась (П. Панч);

Щоб якось очутити друга, Ігор доторкнувся йому до руки (Ю. Шовкопляс).

Значення в інших словниках

1. очутити — очутити (161)<�пол. ocucić—привести до пам’яті; [MО,VI]  Словник з творів Івана Франка
2. очутити — очу́ти́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
3. очутити — очучу, очутиш, док., перех., розм. 1》 Привести до пам'яті, притомності; опам'ятати. 2》 Вивести кого-небудь із стану задуми, розгубленості і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. очутити — ВІДЧУВА́ТИ (сприймати органами чуття), ПОЧУВА́ТИ, ЧУ́ТИ, УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), ПОЧУВА́ТИСЯ, ЗАЧУВА́ТИ рідше, СПОЧУВА́ТИ розм. рідше, ДІЗНАВА́ТИ (ДОЗНАВА́ТИ) розм. рідше, ОЧУВА́ТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
5. очутити — ОЧУ́ТИ́ТИ, очу́чу́, очу́ти́ш, док., перех., розм. 1. Привести до пам’яті, притомності; опам’ятати. Вранці її знайшли зомлілу коло Голчанового обійстя. Її очутили і завели додому (Коцюб., І, 1955, 280).  Словник української мови в 11 томах
6. очутити — Очутити, -ся см. очучати, -ся.  Словник української мови Грінченка