ошуканець
ОШУКА́НЕЦЬ, нця, ч., розм.
Той, хто ошукав або ошукує кого-небудь; обманщик.
До своїх слуг і сусідів то раз був [Трацький] довірливий аж надміру, то знов підозрівав усіх, лаяв злодіями та ошуканцями (І. Франко);
З нахабнуватим усміхом мрійника і ошуканця дивився [болільник] в очі усім капітанам і майорам міліції (П. Загребельний);
– Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)