па
ПА¹, невідм., с.
Окремий рух у танці з певною постановкою ніг; танцювальний крок.
Співає [М. Заньковецька] пристрасну пісню своєрідним грудним голосом, пританцьовуючи характерними дрібними па (з публіц. літ.);
Високий, міцний Русанов наче ніс Ніну в обіймах, а ноги тим часом самі робили па вальсу і дотримувалися ритму (В. Собко).
ПА², виг., розм.
Вигук, що вживається на позначення прощання; замінює вислів “до побачення”.
У листах до О. Кобилянської (після кількамісячного перебування перед тим на гостинній Буковині) Леся Українка використовує специфічну волинську формулу прощання “Па!” (з наук.-попул. літ.).
ПА³, невідм., ч., прост.
Звертання до батька.
Привіт, па! Па, подивись на мене.
Словник української мови (СУМ-20)