павук
ПАВУ́К, а́, ч.
1. Членистонога тварина з отруйними залозами, що звичайно живиться дрібними комахами, вловлюючи їх у виткану нею самою павутину.
Звичайний павук (Аrапеіdа) – один з найчисленніших мешканців на землі (з наук.-попул. літ.);
На воді ряска, немов руда кора, по ній стрибають довгоногі павуки, перебираючись через уламки листу та комишу (М. Коцюбинський);
Хто навчив сірого павука на кущі дикої малини сплести таку тонку мережану сітку? (О. Донченко);
Поміж шафами заснувалося павутиння, серед якого сиділи череваті павуки, що іноді споживали одного з своєї громади, за недохватом здобичі (В. Підмогильний);
* Образно. Перед її очима весь час стояв .. фашистський літак з чорними павуками на крилах (В. Кучер);
* У порівн. Одна Параска, як павук, замотавшись у свою павутину, не виходить з хати (Панас Мирний);
* Образно. * У порівн. Крутяться колеса млинові в густому тумані, а здається химерно так: немов великий водяний павук плазує з ставу на греблю (А. Головко).
2. перен., розм. Той, хто експлуатує інших, відзначається жорстокістю, підступністю, хитрістю у ставленні до кого-небудь.
Пізнавав [Рафаловнч] повітових павуків по їх сітях і повітових сатрапів по тих слідах їх пазурів, які стрічав на своїх клієнтах (І. Франко);
Мелітару знову незадоволено подумав, що сказав надто багато цьому хитрому павуку (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)